Практика спостерігача

У цьому дописі розкажу про одну цікаву практику, яку віднедавна я запровадив в своє життя – “практику спостерігача”. Вона особливо корисна в тому сенсі, що допоможе подолати звичку у першу ж вільну хвилину брати телефон та займатись якоюсь єрундою. Натомість в житті з’являється більше спокою і рівноваги.
***
Уважно спостерігав за своєю поведінкою. Помітив у себе одну вкрай негативну звичку, яка має вплив на мій стан і як наслідок в подальшому – на весь мій день. Як тільки звільняється навіть одна хвилинка під час очікування – одразу хапаю в руки телефон і починаю щось там робити: перевіряти повідомлення, електронну пошту, читати Телеграм-канали …
Питання до цієї діяльності не тільки в тому, що вона насправді не несе користі, а й до всього краде хвилини нашого життя, краде наш внутрішній спокій і можливість жити і насолоджуватися, тим, що є навколо нас.
Коли я підмітив в собі цю звичку, то зрозумів, що на противагу цьому треба запровадити щось нове. Виникла ідея практикувати 3 хвилини спостереження.
Суть досить проста: як тільки ми перебуваємо в режимі очікування, перший імпульс взяти в руки телефон необхідно замінити уважним спостереження за усім, що відбувається навколо: побачити, почути, відчути, понюхати, спробувати.
Сьогодні я бігав вранці разом з моїм товаришем. Я прийшов на декілька хвилин раніше. Поки чекав, перша думка – взяти телефон і щось там подвитися. Але встиг зупинитися. Зробив три глибоких вдохи-видохи і почав спостерігати за всім, що мене навколо оточувало. Побачив дуже гарні весняні дерева, засипані тисячами квіточок. Побачив якими неймовірними кольорами природа “розмалювала” ранкове небо перед сходом сонця. Чую як спів пташок пробивається через шум міста, яке от-от починає прокидатися. Аж ось вдалеку чутно шум поїзда і довгий гудок клаксона, яким, здається, машиніст сповіщає всім, що вже час вставати.
Ця практика дозволила мені позбутися роздратування, яке так притаманне нашому невпинному світу. Здобути спокій. Насолоджуватися і відчувати. Як тільки я почав практикувати цю практику, то зрозумів скільки багато життя проходить повз мене.
Мені видається, що які не були б обставини кожен наш день має бути схожим не на поспіх випитий бридкий холодний чай, а на філіжаночку запашної кави, з якої ми неспішно, з насолодою відпиваємо ковточок за ковточком.
Як тобі стаття? Постав свою оцінку
о, несподівано.. Треба спробувати. Справді, зараз вже стійка асоціація: “маєш кілька хвилин=сиджу з телефоном„ а як інакше?)
Я інколи дивився на людей в автобусі: що вони просто дивляться, не слухають в навушниках нічого, що їм не хочеться?… не мають телефону?… не ефективно використовують вільний час… Було цікаво про, що вони думають.. чи в них є думки зараз, чи вони тупо сидять?..
І ще: коли я просто собі хочу посидіти, то очікую на запитання: “чого ти просто сидиш? В тебе що депресія?” І це спонукає чимось, та й зайнятись…
Дякую, за цю ідею)
Прикольна метафора по каву! І сама вправа звичайно)
Боже, як я радий, що знайшов і твій блог і твою статтю по мастермайнд групу. Прочитав вже декілька постів і мені дуже імпонують твої думки. Ти начебто дістав їх з мої голови і оформив в текст)) в тебе +1 читач.
Дякую! Дуже приємно, що мої ідеї були корисними.